Зранку прокинувся з відчуттям що треба знімати чорно-біле німе кіно. Потім в статусі 3_14ccaninny прочитав шо йому теж сьогодні прийшла до голови така думка. Не здивуюсь якщо вона пришла сьогодні ще до багатьох людей.
Але пост не про те як до моєї голови прийшла якась думка, а про фільм, який я завдяки їй переглянув. І це фільм Дзиги Вертова - "Человек с киноапаратом", знятив в 1929 році.
З самого початку фільму повідомляється що в ньому відсутній сценарій, актори та відповідно будь який сюжет. А сам фільм названо "кино-експеримент" що покликаний відділити кіно від театру та літератури.
Фільм дійсно експериментальний, але на відміну від більшості сучасного арт-хаузу дивитися все що відбувається на екрані дійсно цікаво. Незважаючи на відсутність сценарію та акторів автору вдається задавати глядачу глибокі філософські питання, про які можна подумати одночасно насолоджуючись зміною ідеально змонтованих кадрів. Перед очима пробігає те як люди народжуються, одружуються, розлучаються, помирають, займаються спортом, відпочивають на пляжі та пьють пиво. І виникає якесь відчуття спорідненості з усіми цими вже давно померлими людьми. Бо незважаючи на те що пройшло 80 років, те ж саме відбувається і зараз, трохи інакше але по суті зовсім так само.
А ще в цьому фільмі дійсно відчувається якась "українскість". І вона проявляється не через шаровари та козаків (яких звичайно в фільмі нема), а через миттєві покази вивісок на магазинах, написах на смітниках та поштових ящиках, чи навіть через букву "Ї" на друкарській машинці.
Через весь фільм також проходить прекрасна музика, достойна того щоб слухати її окремо, як музику, а не просто саунд до фільму. Охарактеризувати музику складно, вона змінюється від мінору до мажору відповідно до зміни картинки на екрані. І найголовніше вона зовсім не набридає, як це часто стається з музикою в німих фільмах.
Всім хто зацікавився цим фільмом та хоче налаштуватися на філософсько-медитативну хвилю варто переглянути це кіно.
Скачати його можна через спільноту fotobooks . За ось цим лінком.